Ессе: «Я і моя професія»

«Ми повинні вірити в те, чого вчимо наших дітей»

В. Вільсон

       За всіх часів існує велика кількість професій, різних за своєю актуальністю,розміром заробітної плати, доступністю у навчанні. Кожна людина при виборі професії повинна враховувати, передусім, особисті інтереси, потреби і можливості. Для мене, учителя, моя професія – особлива місія, це відповідальність, самовіддача, терпіння, майстерність, творчий потенціал...

  Вчитель… Хто я? Який я вчитель? Чим живу я , чим живуть мої учні? Чи цікаво їм у школі? Питання, на які я намагаюсь відповісти кожного дня. І поки вони мене цікавлять, я існую як вчитель.

       Вважаю, що основна мета вчителя хімії – створити всі умови для активного процесу пізнання та засвоєння умінь і навичок кожним учнем з правом на помилку у процесі індивідуального пошуку наукової істини.

       Я переконана, що необдарованих дітей не буває, просто кожному, хто приходить до тебе за порадою, знаннями, добрим словом потрібно хоча б іноді зазирнути в очі і зрозуміти бажання, інтереси, проблеми. Діти відчувають, що в них бачать не просто учня, а особистість. Для мене такі миті є особливо значимими. Саме в ці моменти дитячу енергію необхідно спрямувати у потрібному напрямку, показати, що існує безліч можливостей для розвитку, вдосконалення, досягнення успіху.

       Не секрет, що для багатьох учнів хімія – предмет складний. Проте намагаюся зробити усе, щоб він став для них цікавим. Дуже хочу, щоб мої вихованці, закінчивши школу, не виявилися безпорадними у світі новітніх інформаційних технологій, стрімкого ритму життя і великого об’єму інформації.

       Погоджуюсь з думкою Плутарха, що «дитина – не чаша, яку потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити». Лише доповню: для того, щоб запалити, треба горіти самому. Я отримую задоволення від роботи. Мені приємно бачити зацікавлені погляди, відповідати на питання. Усвідомлюю, що недаремно витрачені сили, що я потрібна.

       Я люблю свою професію за таємниці, які вона приховує, за мудрість, якою вона мене наділяє з часом, за те, що змушує рухатись вперед.